Засновникові найбільшого та найвідомішого у Німеччині Мюнхенського Інституту німецької як іноземної Університету Людвіґа-Максиміліана, який існує з 1978 року, проф. Гаральду Вайнріху належить вислів: «Німецька як іноземна – це більше ніж германістика». Перефразовуючи цю думку, варто наголосити, що українська як іноземна також має стати чимось більшим, ніж просто україністикою.
Це «більше» передбачає, насамперед, роль української мови як об’єднувальної складової – у своїх та чужих поглядах на українську мову та культуру, у точках зору на вітчизняну й зарубіжну україністику, до того ж ключовим тут має стати її свого роду посередництво, а саме – прагнення через українську мову донести до свідомості більшості в Україні та за її межами важливість цих завдань та перспектив.
У сучасній Європі, для якої характерні розмаїття мов та культур, завдання «об’єднати» та «сприяти усвідомленню» набувають особливого значення. Тому дисципліна Українська як іноземна має взяти на себе особливу відповідальність. На відміну від Німеччини, Україна є багатомовною країною; це означає, що мовна ситуація в ній набагато складніша. Тому, повертаючись у цьому контексті до вислову Гаральда Вайнріха, Українська як іноземна, має бути не лише більше за україністику. Її завдання в цій специфічній мовній ситуації полягає безпосередньо у зміцненні самої української мови як потужного об’єднувального чинника та визначального фактору національної ідентифікації у самій країні та поза її межами.
Аспект посередництва при цьому є надзвичайно важливим саме для спостерігачів з-за кордону. Поглядові на українську мову зі сторони вкрай потрібен «опозиційний» – у вітчизняній перспективі, погляд на роль української мови та культури «з середини». Саме у такий спосіб, українська мова має зробити значний внесок у формування позитивного уявлення про Україну та у визначення її місця в Європі в загальноєвропейському вимірі.